Як створюються і просуваються законопроекти: Закон у реальному часі

4

Законам, як і політикам, потрібен піар. Перш ніж Верховна Рада ухвалить законопроект, він проходить довгий шлях: від початкової концепції до голосування. На цьому “шляху” проект може докорінно змінитися. Як піарнику працювати з законами, і скільки потрібно людей, щоб написати текст законопроекту?

Як створюються закони

Над законопроектом ніколи не працює одна людина. Це завжди колективна робота, наприклад, юридичного департаменту державної установи. При цьому основна команда може — і навіть повинна — консультуватися з різними організаціями та бізнес-асоціаціями, які вносять свої правки і гармонізують закон із загальним законодавством.

Робота над законопроектом триває близько року: кожен маленький етап його створення вимагає часу і сил. Крім того, при розробці закону відразу прораховують механізм його практичної реалізації — ці аспекти забирають найбільше часу на створення, уточнення і синхронізацію. На сайті Верховної Ради, наприклад, законопроект з’являється тільки після реєстрації. Це важливий етап, юристам і піарникам варто заздалегідь продумати, хто, як і коли буде реєструвати проект.

Далі йде розподіл по комітетах ВР, які будуть розглядати законопроект, встановлення, для кого він профільний. Потім обов’язково проходить засідання профільного підкомітету і згодом — комітету. Тільки після цього закон можуть винести на перше читання.

Між реєстрацією і першим читанням зазвичай проходить близько чотирьох, а то і п’яти місяців. Найважчий час для закону — після першого читання, тому що це етап правок. Якщо хтось хоче оскаржити або “втопити” законопроект, він дає десять тисяч правок. Тому ті, хто закон писав, змушені на кілька місяців зануритися в юридичну роботу, захищати кожне формулювання і знаходити компроміси: як з комітетом, який розглядає правки, так і з тим стейкхолдером, що їх запропонував.

Нарешті настає етап другого читання і, якщо все добре, закон подають на підпис голові Верховної Ради, а потім — президенту. Без цього він не може набути чинності. Якщо проект дійшов до фінального етапу, ймовірність, що президент скористається правом вето, — незначна. Але може статися так, що закон опиниться поза увагою президента, і його підписання затягнеться.

Отже, до реєстрації і після законопроект розглядають різні комітети ВР: профільні та непрофільні. Також, згідно з регламентом, кожен з комітетів отримує додаткові висновки від своїх стейкхолдерів: органів влади, різних інститутів тощо. Для піарника важливо, щоб про новий закон дізналися всі депутати, які можуть підтримати (або не підтримати) його.

Коли в гру вступають піарники

Фахівці зі зв’язків з громадськістю беруться до роботи від найпершого етапу: як тільки з’являється ідея. При цьому PR законопроектів може бути “зовнішнім” і “внутрішнім”. Зовнішня комунікація спрямована на широке коло людей, і спочатку у ній немає необхідності, оскільки закон може кардинально змінитися, поки дійде навіть до першого читання. Проте кожен закон — це сет практичних змін, і важливо від початку розуміти, на кого ці зміни спрямовані, хто в них зацікавлений, а хто наполягатиме на збереженні статус-кво.

Однак існує ще й внутрішній PR, спрямований на депутатів, політиків, міжнародні організації та стейкхолдерів, словом, всіх, хто так чи інакше може вплинути на роботу над законопроектом і його схвалення (або несхвалення) Верховною Радою. Завдання піарника — знайти якомога більше стейкхолдерів і отримати підтримку, наприклад, від бізнес-асоціацій, громадських об’єднань, депутатів.

Принцип роботи піарника з законом — такий же, як і у випадку з будь-яким іншим проектом. Ми проводимо соціальний аналіз, розробляємо комунікаційну стратегію для кожного етапу: до реєстрації, до першого читання, до другого читання і після.

Особливості внутрішнього та зовнішнього піару

Зовнішній PR — це завжди одностороння комунікація, оскільки він не передбачає активного запиту на зворотний зв’язок. Це велика кампанія з заданими акцентами. Яскравого зовнішнього висвітлення потребують не всі закони, а тільки масштабні проекти або ті, що ламають звичну суспільну систему. Вузькоспеціалізованим законам, які не зачіпають широке коло людей, масована зовнішня кампанія не потрібна — вони не викликають зацікавленості і відгуку.

Інша справа — закони, що стосуються кожного. Легалізація медичного канабісу, продаж землі, бюро економічної безпеки — це ті питання, які викликають резонанс і впливають на всіх. Тому вони потребують зовнішнього піару, підтримки громадськості. Якщо це заздалегідь непопулярне рішення, піарникам варто виходити з повідомленням першими, щоб зробити негатив керованим.

А ось внутрішній PR завжди проходить у рамках діалогу. Він має на меті зустрічі зі стейкхолдерами, листи підтримки, які вони направляють до профільних комітетів або Верховної Ради.

Левова частка роботи піарника — це обробка великих масивів інформації. Тому що будь-який закон на матеріальному рівні являє собою величезні стоси документів. І далеко не всі стейкхолдери розбираються, про що йдеться у паперах, адже це часто не їх спеціалізація. Тому піарнику потрібно зробити короткі і зрозумілі брошури на 4-5 сторінок, які можна роздавати і використовувати на презентаціях. Величезну роль відіграє освіта стейкхолдерів і роз’яснення, що саме новий закон пропонує, як він буде реалізований на практиці. Мінімізація розбіжностей у розуміння закону — одна з головних цілей PR.

Особливості піару законопроектів в Україні

Сучасний ринок вимагає активної спільної роботи PR-фахівців і юридичної команди, що створює закони. Коли ми це зрозуміли, відразу почали шукати людей, які можуть спілкуватися з депутатами, вести карту комунікацій, збирати базу даних, контролювати одночасно роботу над законом і його PR-кампанію. Виявилося, що таких людей в Україні не було.

Більше того, ми зіткнулися з величезними труднощами при спробах розібратися у процедурі прийняття закону. Різні депутати по-різному описували цей процес, аж до того, що слова однієї людини суперечили словам іншої. Тому нам довелося розбиратися у всьому самостійно. Тоді ми й зрозуміли, що GR бракує грамотного проектного менеджменту, і вирішили запропонувати таку послугу.

Приходячи в піар законопроектів, важливо пам’ятати, що тут немає чорного і білого — однозначних “друзів” і “ворогів”. Піарник активно співпрацює з опонентами, і вони можуть підтримати законопроект з якихось власних міркувань.

Кожен закон — це робота з усіма стейкхолдерами, по суті, від самого початку. Не завжди можна передбачити підтримку на комітеті або голосуванні. Тут важливо, крім усього іншого, враховувати і інтереси кожного стейкхолдера, і внутрішнє підґрунтя їх зацікавленостей, і те, наскільки активно вони готові їх захищати.

До того ж комунікація між міністерствами і політичними силами побудована на особистих стосунках. Однак слід бути готовими і до того, що союзники і опоненти будуть порушувати домовленості — це поширена ситуація.

Неабияке значення має підготовка кампанії, тайм-менеджмент. Особливо з урахуванням того, що інші міністерства або партії можуть готувати схожий законопроект або спеціально внести альтернативний, щоб збити або, як мінімум, уповільнити розгляд закону. І якщо не продумати стратегію, почати кампанію без підготовки, перевага буде на боці “конкурентів”.

Працюючи над законопроектами, не варто недооцінювати своїх опонентів, завжди важливо пам’ятати про можливі альтернативи і критично ставитися до своєї роботи. Тоді опонентам буде складно запропонувати більш цікаву альтернативу. Отже, головна помилка піарників — це самовпевненість.

Важливо ще до початку PR-компанії проконсультуватися з працюючими над проектом юристами, які роз’яснять основні положення самого закону, а також підкажуть, хто може бути “за”, а хто “проти” цього проекту. Така нарада з юристами суттєво спрощує роботу піарника, робить зрозумілим контекст.

Ідеальна команда для роботи над законом — це юристи, піарники, проектний менеджер, відповідальний за таймлайн, а також потрібна людина зі зв’язків з бізнесом. Грубо кажучи, команду можна розділити на три частини. Перша — це ті, хто буде спілкуватися з міністерствами і комітетами, політиками. Друга частина — ті, хто буде збирати й аналізувати правки, працювати над законом з юридичної точки зору. І третя частина команди — фахівці, які будуть спілкуватися з аудиторією, що на неї закон впливає: з бізнесом, міжнародним співтовариством тощо. Об’єднує команду і керує її роботою проектний менеджер.

Раніше менеджментом займалися юристи або лобісти, однак зараз ситуація змінюється. У проектний менеджмент приходять люди з досвідом в сферах, де є звичка до структурних процесів і постійні чіткі дедлайни, наприклад, IT. Найчастіше вони дають раду з менеджментом навіть краще, ніж політики або юристи. Так структурований підхід до даних і вміння працювати з інтересами опонентів якщо не переважує “особисті стосунки”, принаймні, стають не менш цінними при комунікації.

Комментарии Facebook