Репортаж із суду над псевдопастором, якого підозрюють у розбещенні та зґвалтуванні неповнолітніх

9
Обвинувачений у розбещенні неповнолітніх в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року

Молитва як прикриття?

Третього березня Галицький суд Львова розпочав слухання справи Романа М. — 47-річного львів’янина, екскерівника офіційно не зареєстрованого молодіжного християнського товариства «Діти Христа». Його підозрюють у розбещенні та зґвалтуванні шістьох дівчат віком від 11 до 14 років. Злочини, які йому інкримінують, — 2005-2013 років, а дівчата, які є у справі потерпілими, вже не діти. Але вирок чоловіку, якого вони назвали кривдником, для них — певна сатисфакція і можливість поставити крапку у минулому. Деталі — у нашому репортажі.

Храм і школа Святої Софії

«Його поведінка спонукала до цієї довіри. Він виглядав смиренним. Працював у нас на чверть ставки та отримував копійки — я навіть не знаю, за що він жив», — каже нам керівниця львівської школи-гімназії святої Софії Оксана Кочерган. Заклад існує з 2001 року і націлений на релігійне виховання дітей.

За даними слідства, саме тут обвинувачений Роман М. з 2003 по 2018 роки працював координатором зовнішніх зв’язків. А також час від часу проводив лекції для християнського товариства «Діти Христа», яке очолював, але яке не було зареєстроване офіційно.

У школі цього не заперечують, і запевняють, що довіряли чоловікові та в діяльність товариства не втручались. Відповідно до інформації в соцмережах, товариство організовувало християнські дитячі табори, проводило лекції для дітей на релігійну тематику, його учасники відвідували з подарунками та виступами інтернати та дитячі будинки.

«Його посада (в школі — ред.) була офіційною, але ось це товариство — ні. Ми ж і приміщення не надавали. Він як працівник мав ключі від школи, і ми знали, що деколи в суботу ці діти приходять», — розповідає Оксана Кочерган.

За її словами, в обов’язки Романа входило шукати стипендії для малозабезпечених учнів. Коли у 2018-му така необхідність зникла — його звільнили.

Вона додає, що діти зі школи не мали стосунку до товариства обвинуваченого — він залучав дітей, яких шукав окремо. А про те, що товариство не було офіційно зареєстрованим, у школі ніби не знали.

«Ми не перевіряли реєстрацію, але він приносив багато документів щодо своєї діяльності, — розповідає Оксана. — Вони ходили в інтернати. Я навіть свою рідну доньку, яка тоді мала десь 12 років, відправила з ним. Тобто — ви уявіть мій жах».

За даними ж слідства, у приміщенні школи обвинувачений і вчиняв злочинні дії щодо неповнолітніх.

«Він приводив потерпілу в складське приміщення на території храму, наказував їй оголювати статеві органи, розглядав її та доторкався до її статевих органів», — йдеться в матеріалах справи. Також встановлено, що він «оголював свій статевий орган і торкався ним до оголених частин тіла малолітніх».

Окрім цього, злочини відбувались нібито й у приміщенні, що належить храму Святого Архистратига Михаїла — це храм при монастирі монахів Студійського уставу св. Обручника Йосифа УГКЦ. Там у зустрічі нам відмовили, а офіційна позиція установи щодо цієї справи викладена на сайті:

«Нам дуже прикро, що в приміщеннях, які були надані для вживання у благих цілях, відбувались такі аморальні дії. Також слід зазначити, що Роман М. ніколи не був членом нашої монашої спільноти. Від 2011 року це товариство припинило свою діяльність при монастирі. Водночас наголошуємо, що ми, як і ціла наша Церква, є на стороні постраждалих від насильства. З нашої сторони зробимо все можливе, щоб запобігти та не допустити майбутніх зловживань».

За даними прокуратури, в ході розслідування перевірялась інформація про можливе замовчення церквою діяльності обвинуваченого. Вона не підтвердилась.

Потерпілі в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року.

Потерпілі в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року

«Сором’язливість»

«Це було дуже давно, нам було 11 чи 12 років. І от тільки зараз моя подруга написала заяву. Вона весь цей час працювала з психологом. Вона запитала, чи ми готові свідчити, бо з нами це теж відбувалось. Ми всі були подружками, жили на одній вулиці й ходили до цього товариства», — розповідає нам одна з потерпілих у справі.

«Просто ми настільки йому довіряли, що самі роздягалися, самі все робили. Він мав велику довіру, приходив до моєї бабці їсти вареники, наприклад. І всі дуже тішилися, що ми ходимо до Церкви. Через цю довіру ми думали, що це “ок”, що в нас навіть не було думки комусь про це розповідати», — каже дівчина, якій тоді було 11 років.

Дівчата кажуть, що це зазвичай було або як «покарання», або за це можна було отримати подарунки.

«Це все в нього називалось “сором’язливість”. Деколи це було як покарання, а деколи — якщо хотіли щось отримати. От або солодке, або іграшки. Оскільки ми купували іграшки в інтернат, нам деколи щось теж подобалось. І якщо ми хотіли отримати ту іграшку, то треба було пройти з ним “сором’язливість”, — пригадують дівчата та додають, що рідні не цікавилися офіційними документами організації. — Всі довіряли, бо це Церква».

«Ми там вчилися, читали Біблію. Це була як благодійна організація, де ми збиралися, їздили по інтернатах, молилися, купували подарунки, приходили на службу Божу щонеділі у Церкву. У суботу було веселіше, можна було попити чаю, поїсти цукерки, а у неділю треба було відстоювати службу», — кажуть дівчата.

Обвинувачений у розбещенні неповнолітніх в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року

Суд

До судової зали обвинуваченого фактично заносили поліцейські. Він був зігнутий, весь трусився, його ноги підкошувалися. Але конвоїри сказали, що його фізичний стан задовільний. Сам обвинувачений мовчав і не реагував навіть на суддю.

Восени минулого року слідство отримало результати психіатричної експертизи, яка встановила, що він осудний.

«В мене немає підстав не довіряти експертам, тож я можу припускати, що він симулює», — зазначив прокурор відділу захисту дітей та протидії насильству Володимир Телепко.

Водночас адвокати обвинуваченого наполягають на повторній експертизі.

«На час проведення експертизи його стан відрізнявся від того, в якому він зараз. Вже тривалий час він у такому стані, де йому нібито роз’яснюють права, нібито протоколи допиту з ним проводять, ознайомлюють його з матеріалами провадження, а насправді він ні на що не реагує», — зазначив нам адвокат Богдан Бень.

Щодо Романа М. наразі відкрито 11 кримінальних проваджень. Загалом — 147 епізодів за фактом статевих злочинів, скоєних з 2005 року щодо шести дівчат віком від 11 до 14 років.

«Нами не встановлено факту тиску. Вплив, очевидно, він здобув, коли змалечку дівчат схиляв до розбещення і статевих стосунків. Таким чином він сформував у них розуміння, що це є чимось звичайним», — зазначив прокурор.

Вдома у підозрюваного слідчі знайшли цифрові носії з фото та відео, які, за думкою слідства, вказують на вчинення ним дій сексуального характеру щодо неповнолітніх. Також були вилучені його щоденники, записи в яких можуть слугувати доказами для обвинувачення.

15 років тому

За словами адвокатів, обвинувачений стверджує, що не вчиняв жодних злочинів.

«Все обвинувачення ґрунтується на домислах шістьох потерпілих. Я не бачу інших доказів у тому, як вони всі одночасно почали згадувати конкретні факти, які були понад 10 років тому. Ви б згадали?» — каже адвокат обвинуваченого Богдан Бень.

Також він наголошує, що минули строки давності. У прокуратурі пояснюють, що у справі існують злочини різної тяжкості й щодо деяких справді минули строки.

«Але це не впливає на хід усієї справи. От щодо зґвалтування строки давності не минули. Там є ще кілька років, і можна сподіватися на вирок», — каже прокурор. За його словами, слідство встановило 13 випадків зґвалтування.

Потерпілі розцінюють справу проти колишнього вчителя як певну сатисфакцію, а також запевняють, що це може запобігти іншим жертвам.

«Він продовжував товариство. Воно фактично існувало донедавна. І це могло б зашкодити іншим дівчатам», — каже одна з потерпілих

Потерпілі дівчата заявляють, що не шкодують про те, що розповіли про ті події: «Про що шкодувати? Про те, що він стільки років знущався?»

В прокуратурі ж не виключають — потерпілих може бути й більше, але вони наразі мовчать. 

«Бояться чи ні — мені важко сказати. Наскільки я розумію, є ті, хто не хоче зараз в це повертатися, не бажає опинятися у центрі уваги у зв’язку з цією справою, бажає ці обставини приховати», — зазначив прокурор Володимир Телепко.

Надалі справу розглядатимуть у закритому режимі — про це просили всі учасники процесу.

Обвинувачений у розбещенні неповнолітніх в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року.ртатися, не бажає опинятися у центрі уваги у зв’язку з цією справою, бажає ці обставини приховати», — зазначив прокурор Володимир Телепко.

Надалі справу розглядатимуть у закритому режимі — про це просили всі учасники процесу.

Обвинувачений у розбещенні неповнолітніх в залі Галицького районного суду Львова, 3 березня 2021 року

Чому мовчали стільки років?

Дитяча психологиня і травмотерапевтка Оксана Сашенко пояснює, чому діти часто мовчать про таке тривалий час або взагалі все життя.

«Дівчатка подорослішали, пройшов час. Вони отримали опору одна в одній, що дуже важливо: “Я не одна така і ми зможемо об’єднатися”», — каже психологиня.

Вона додає, що в цьому випадку зіграла роль релігія, оскільки діти довіряли чоловіку.

«Завжди на образ вчителя, наставника, куратора проєктується образ батьків. Виникає таке відчуття, ніби “я маленька, ти більший, краще знаєш, як правильно”. І навіть коли дітей ґвалтує вдома батько, вітчим, то вони навіть не усвідомлюють, що з їхніми подружками такого не відбувається. Тобто їхня психіка настільки адаптується до того, що відбувається, що вони вважають це варіантом норми», — каже Оксана Сашенко.

«10-12 років — це вік, коли у почуттях дітей багато переживань, пов’язаних із соромом та провиною. В цей період відбувається психологічний та фізичний перехід із тіла дівчинки в тіло дівчини. Виникає багато страху не сподобатися, осоромитися», — зазначає психологиня Юлія Ніколішена.

«Релігія для нас, серед іншого, — це захисний механізм, спосіб заспокоїтися та відчути впевненість хоч у чомусь. Тому батьки віддають дітей у духовні семінарії з переконанням, що захищають їх від впливу вулиці, навчають духовності. Тому коли там відбувається насилля, ні діти, ні батьки довго не можуть повірити. Дівчата радше будуть винуватити себе, відчувати безмежний сором, боятися та мовчати, паралізовані страхом. Сам факт того, що насильник мав змогу відвідувати дівчат у їх власних домівках та сім’ях, показує, наскільки процес насилля, психологічного в першу чергу, був тривалим та постійним. І ще раз вказує на те, чому дівчата так довго не могли оговтатися та розповісти про насилля», — каже психологиня Юлія Ніколішена.

Психологи кажуть, що схильні до педофілії люди нечасто застосовують силу:

«Здебільшого — це ті, хто дуже легко входить в довіру, у них, як правило, є те, що дітей цікавить, — іграшки, цукерки».

Також психологи наголошують, що схильність до педофілії — це вже ненормальний психологічний стан, але людину в такому стані можуть визнати осудною.

«Педофіли не є психологічно здоровими людьми, але в психіатрії це може називатися “акцентуація”. Тобто ми бачимо, що це не є нормою, на межі, але водночас людина таки осудна», — каже психологиня Сашенко.

Також психологи підкреслюють важливість сексуальної освіти для дітей з ранніх років, оскільки це може стати запобіжником для сексуального насильства та експлуатації.

На цьому наголошує й експертка освітніх програм МБО «Служба порятунку дітей» Олена Капральська.

«У цих уроках загальна тенденція — навчити дітей розрізняти ситуації, які можуть бути небезпечними, та як на них реагувати. Вчать, наприклад, розуміти, що таке особисті кордони, як правильно говорити “ні”, чому важливо говорити батькам, іншим дорослим про переживання», — розповідає Капральська.

За її словами, важливість таких уроків є ключовим запобіжником злочинів проти дітей. Наразі їх впроваджують в Україні за бажанням вчителів, але в багатьох інших країнах це давно стало нормою.

«Якщо брати, наприклад, досвід Америки, то я точно скажу, що це в них вже більше 10 років, а то навіть і більше. Для них це ті теми, які діти вивчають в дитячому садочку. Тобто, це базові знання для захисту дітей. Діти по всій країні знають, що не можна спілкуватися з незнайомцями, як реагувати, як розпізнати цю небезпеку. А ми тільки на шляху впровадження», — каже Капральська.

Комментарии Facebook