Він є одним з тих, для кого слова честь та совість не байки наївних романтиків, а надважливі життєві постулати — Олег Володарський (відео)

6

Артур Цицюрський, голова Барської ОТГ 2015-2020 рр.

«Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на теренах України, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе» (М. Грушевський)

«1456 року Анджей Одровонж — воєвода руський, львівський староста — викупив з рук шляхтичів королівське місто Ров з селами Іванівці, Куманів, отримавши на них та Ялтушкові дальші застави на квоту 300 гривень та 80 угорських флоринів.

Місто після нападу татар було в занепаді. Король Сигізмунд I надав (1532 р) привілей місту, з усіма належними місцевими жителями, на 8 років звільнення від податків.

Через півстоліття замок був відбудований, переданий в управління воєводі Станіславу Одровонжу. В нього придбала землі дружина Сигізмунда І, королева Бона Сфорца. У 1533 р. прибула до Ровського замку королева Бона Сфорца із сином Сиґізмундом Авґустом. Нова глава в житті міста почалася 3 червня 1537 р., коли королева Бона викупила місто.

За її наказом було зведено нову фортецю. У 1537 р. королева дала нову назву місту — Бар на честь Барі — свого княжого володіння в Італії, у якому вона народилася. Пільговою грамотою від 24 листопада 1537 року вона звільняє всіх, хто поселився в Барі, від старостинських і королівських податків протягом 12 років, створює Барське староство. Внаслідок почали прибувати у великій кількості нові поселенці. Бар разом з 5 містечками і 38 селами належав до числа так званих «столових маєтків» королеви Бони. У січні 1538 в Кракові Бона схвалила план по відновленню замку і міста.

Завдяки цьому Бар стає значним торговельним і культурним містом, Барський замок, який було зведено під керівництвом старости капітана Войцеха (Альберта) Старжеховського, — потужньою фортецею, яка боронила місто від татарських нападів. У 1540 р. місто отримує магдебурзьке право та герб з ініціалами королеви.

Старжеховський почав будівництво в квітні 1538 р. Кілька сотень людей були залучені для будівництва у камені та дереві, вирили рови, будували греблю і земляний вал. У дворі замку був побудований зал для гарнізону та для допоміжних послуг — конюшні, підземель і колодязів.

Проклали паралельні вулиці нового міста з ринком, викопали колодязі. З північної сторони замку в напрямку Івановець зведено польську частину міста, на схід від замку, за ринком була закладена руська частина міста. Будівлі звели городяни за свій рахунок, але у відповідності з планом королеви.»

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80_(%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0)

Коли у розмові з Володимиром Козюком я випадково згадав, що ми плануємо поїздку в Могилів-Подільський, він одразу ж сказав, що наш маршрут пролягатиме неподалік від прекрасного міста Бар, котре ми просто зобов’язані відвідати. Вперше почувши про це місто, я запитав: «Яке воно, це місто Бар?». «Не все можна, та й не все потрібно описувати словами. Є такі люди, такі місця, такі події, котрі потрібно побачити та відчути самому», — відповів мені тоді Володимир. Забігаючи вперед скажу, що неймовірно вдячний за рекомендацію, завдяки якій я познайомився з таким колоритним, натхненним, квітучим містом.

Не інакше, як з Божою допомогою, ми познайомилися з Артуром Цицюрським, котрий неймовірно допоміг нам в організації та проведенні зйомок, знайомлячи нас з надзвичайно цікавими барчанами та надихаючи власною любов’ю до рідного міста. Завдяки цим знайомствам, місто розкрилося для нас дивовижно глибоким та яскравим.

Ми зняли «Сповіді» з організаторами та акторами Барського МХАТу, з волонтером Олексієм Пацьорою, з Ігорем Лозинським, котрий з такою любов’ю опікується відродженням Барського замку, з надзвичайно творчою та гостинною родиною Тетяни та Максима Біньковських, з заслуженим тренером України Марціном Кучерявим, котрий так самовіддано тренує юних паралімпійців, з отцем Мелетієм Батігом, чиєю гостинністю ми насолоджувалися, проживаючи на території монастиря, настоятелем котрого він є, з Маргаритою Мєдвєдєвою, директоркою Польського дому, з Йосипом Кібітлевським, директором ВСП «Барський фаховий коледж транспорту і будівництва», котрий глибоко вразив нас надзвичайно високим рівнем навчання, виховання та матеріально-технічної бази в очолюваному ним коледжі, з талановитими та креативними Андрієм Смерчинським та Тарасом Щербою, котрі разом з Ігорем Лозинським заснували потужний проект «RadioBAR», з ієреєм Віталієм Назарцем, настоятелем храму Всіх Святих ПЦУ, натхненним та відкритим до діалогу священиком.

І все це під акомпанемент перших осінніх дощів, на фоні яскравої зелені та неймовірних місцевих краєвидів та у супроводі привітності та гостинності місцевих мешканців. У цього міста є душа. Душа, котра надихає містян вивчати та цінувати історію рідного міста, насолоджуватися та надихатися його сьогоденням, а також прагнути та створювати для міста величне майбутнє.

Через ці знайомства, розповіді та краєвиди Артур Цицюрський відкривав нам часточки своєї душі, в якій особливе місце займає любов до рідного Бару. Кожного дня ми зустрічалися, спілкувалися й Артур зі щирою цікавістю та трохи навіть батьківською гордістю слухав наші захоплені розповіді про зустрічі, що відбулися.

Ми вже прощалися, коли Артур тихо попросив: «Напиши про нас, про місто так, як ти це вмієш». Мені було приємно почути таку високу оцінку роботи команди «Сповіді» і я вже й сам прагнув розповісти Нації про таку неймовірно часточку України, котрою є місто Бар та про неймовірних українців, котрі в ньому проживають.

Та передивляючись відзнятий матеріал, згадуючи свої враження від «Сповідей» та знайомств я усвідомив, що будь-які слова для описання міста Бар будуть недолугими та навіть зайвими. Адже картину цього міста пишуть фарбами своєї душі такі дивовижні українці, створюючи своєю працею, творчістю та любов’ю неповторний візерунок, котрий неможливо описати словами. Ці душі треба зуміти відчути та побачити лише тоді душа міста відкриється у свій красі.

І надзвичайно допоміг нам відчути цю красу Артур Цицюрський. З ним самим ми знімали «Сповідь» в греко-католицькому храмі після ранкової служби. Ще по-літньому яскраве сонце осяювало приміщення храму, пронизуючи промінням вітражі, а душу сповнювала молитовна тиша. З цією людиною комфортно як розмовляти, так і мовчати.

Помолившись, з благословення отця Мелетія Батіга ми розпочали «Сповідь». Здавалося, ніби посади, протоколи та вся офіційність залишилася за порогом храму. Просто розмова двох дорослих чоловіків, котрим є що сказати, є чим пишатися, є до чого прагнути та при цьому не має бажання сперечатися, адже вони вже все довели в першу чергу собі. Мене ще до програми вразило те, що йдучи вулицею, з ним вітався ледве не кожен зустрічний містянин, а він, вітаючись у відповідь, розповідав нам, про цю людину. Також зігріло мою душу те, що за весь час нашого спілкування, під час розповідей про події, досягнення, історію та культуру міста від нього завжди лунало слово «ми».

Мій співрозмовник виявився простим, відкритим, енергійним та щирим. І, що особисто для мене надважливо, свідомим та небайдужим. Він розуміє, що місто не зможе існувати без культурного життя, тому вивчає, розвиває та примножує культурні надбання міста, популяризує його історію. І водночас усвідомлює, що культура не може існувати без економічного добробуту, докладаючи значних зусиль для всебічного розвитку Бару.

Він прокидається разом з містом та живе в його ритмі. Відчуває пульс міста. Мені запам’яталася наше спілкування з ним та його чарівною дружиною після романтичної вистави в Барському МХАТі. Цікаво та приємно спостерігати, як в одній людині уживаються романтик, прагматик та ідеаліст. І все це гармонійно поєднується з притаманною щиро віруючим в Господа совісністю.

На мою думку, саме таких людей не вистачає в українському політикумі. Тих, для кого слова честь та совість не байки наївних романтиків, а надважливі життєві постулати. Людей, котрі б невпинною, чесною та самовідданою працею, а також небайдужістю та любов’ю до України та українців крапля за краплею, день за днем, власною працею та власним прикладом змінювали нашу країну на краще.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Артур Цицюрський, голова Барської ОТГ 2015-2020 рр.

Комментарии Facebook