Марія Цимбалюк пише серцем. Вкладає в слова та рядки частинки своєї душі – Олег Володарський (відео)

19

Я дякую Тобі, мій Бог…

Я дякую Тобі, мій Бог, за очі, якими бачу все, що Ти створив.

Я знаю тих, у кого дні як ночі, хто бачить вічний темноти покрив.

Я дякую Тобі, мій Бог, за руки, якими можу я тримати хліб. Втирать сльозу в печальний час розлуки, і працювати можу на землі.

Я знаю тих, кого годують з ложки, хто сам не в змозі рук піднять.

Я дякую Тобі всім серцем, Боже, як цю подяку в іншім передать?

Я дякую Тобі, мій Бог, за ноги, якими я проходжу всі путі.

Я зустрічаю тих, кому дороги не пройдені лишилися в житті.

Я дякую Тобі, мій Бог, за голос, тебе я можу славить ним.

Я знаю тих, кому весь світ навколо, як і вони, здається, весь німим.

Я дякую Тобі за хліб насущний, за те, що вдосталь маєм на столі. Були ж часи важкі і неминущі, як люди з голоду вмирали на землі. Як крихту хліба золотом вважали, шматочок той ділили багатьом. Як би вони його тоді так мали, як маєм ми сьогодні за столом.

Я дякую Тобі, мій Бог, за очі якими бачу, що створив все Ти! Хвалити прагну, дякувати хочу, А Ти до мого серця говори…

УКРАЇНА Є! І ВОЛЯ В НЕЇ БУДЕ!!!

Автор Марія Цимбалюк

Якщо комусь приємно про те чути,

Що України, як такої, не було,

Не хочу братом,чи сестрою йому бути,

Забудьте те,що було й не було.

Не було значить мами й тата,

І пісні їхньої для вас нема.

Лиш одиноко стоїть хата,

Вона давно уже німа…

Так жаль, для вас синички — хижі птахи,

І пір’я в них вже не таке…

Моліться на орла невдахи,

Літать йому не довго, він скоро вже впаде.

На тіштесь на моїй землі чужинці,

запроданці,злодюги і кати.

Чекають вас тюрма й могила,

Названі і не названі брати.

Заплачуть у Росії мама й тато,

Пропав синок,його давно нема.

«Поїли» всіх укропи і бандери,

Голодна ж ця була зима.

Сидіть в Росії вражі діти,

горілкою залийте більмаки.

Як драпать будете з Вкраїни,

то позав’язуйте шнурки…

Бо не прогнемось ми ніколи,

Хоч дорога цьому ціна.

Вперед усі до Перемоги,

Дороги вже назад—нема!

Така бандерівська в нас доля,

боротись з глибини віків.

Бо Україна є і буде в неї воля,

Хоч як би хто там не хотів!

Марія Цимбалюк (Колесник), майстриня-лялькарка, поетеса

Вона пише. Пише серцем. Вкладає в слова та рядки частинки своєї душі. Я подорожую країною та розмовляю з людьми. Молюся. І дякую Богу щоразу, коли він дарує мені зустріч з душею, в якій так бринить Бог і Україна. І любов до цих святих постулатів розливається у віршах, у ляльках, зроблених своїми руками й наповнює простір навколо дивовижним теплом.

Саме заради таких знайомств я вже котрий рік поспіль регулярно полишаю буденні справи й наче маленька дитина в очікуванні дива захоплено рушаю в мандрівку Україною, сподіваючись відшукати та показати жовто-синій Нації тих з нас, в кому так багато любові та віри. І отримую надзвичайне задоволення, коли мені це вдається.

Трапляються такі зустрічі, котрі не забуваються. Неймовірна посмішка, котра запалює очі й така сильна та щира віра! На мене дивилися очі надзвичайної, доброї людини, котрій вистачає віри, мудрості та досвіду бачити й цінувати в житті та в людях по-справжньому важливі речі.

Під час зйомок програми я був ніби зачарований такою надпотужною енергетикою цієї Україночки, цієї Берегині. Вона читала вірші й водночас робила ляльку-мотанку. Оберіг. Один з таких оберегів вона подарувала й мені. І зараз цей дар наповнює теплом та світлом мою оселю. Ніби часточка рідної української душі оберігає мій дім.

Це по-справжньому вражає! Я безмежно вдячний Господу за усвідомлення того, що такі душі є посеред нас, посеред Нації. Це дарує віру в майбутнє і змушує не опускати рук в невпинній боротьбі за нього. І зараз, коли я складаю ці слова в рядки, я ніби знову торкаюся чарівливої краси цієї душі.

Ця «Сповідь», ця розмова пролетіла, наче мить. Мені здавалося, що я ще так багато не встиг почути та запитати. Я відчував себе, наче дитина, котра доторкнулася до дива: захопленим трохи зніяковілим. А весь цей час за нами уважно спостерігали очі її онука. Вони так пишалися одне одним! І як же вони схожі. Схожі душами. Поглядами. Серцями.

Їй вдалося надважливе – передати святу любов до України дітям та онукам. І дай Боже, щоб її турботливі руки з такою самою любов’ю та ніжністю колисали правнуків. Я і досі дивуюся тому, що спілкування із дорослою людиною було наповнене таким відчуттям дитинства. Мабуть, так сталося тому, що у цієї красивої та сильної українки по-дитячому чиста душа. Душа, від спілкування з якою отримуєш неймовірне задоволення.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Марія Цимбалюк (Колесник), майстриня-лялькарка, поетеса

Комментарии Facebook