Денис Корольов та Микола Лаврик щиро і небайдуже ставляться до нашої неймовірної Нації і переживають усе, що пов’язано з Україною – Олег Володарський (відео)

19

Меморіал 16-ти Героїв: у камені висічено портрети загиблих в АТО могилівчан

Меморіал пам’яті Героїв АТО урочисто відкрито у прикордонному місті Могилів-Подільський, а площу, де він знаходиться, рішенням міськради назвали Площа Героїв.

Шістнадцять могилівчан віддали життя у боротьбі з сепаратистами та російськими бойовиками на Донбасі. Кожного з них міський голова Могилів-Подільського Петро Бровко назвав поіменно у своєму виступі перед громадою під час відкриття Меморіалу. Це прикордонники Олег Глущак, Олександр Дзюбелюк, Володимир Блажко, Віктор Соколовський, Павло Дмитренко, розвідник 128 гірсько-піхотної бригади Євген Герасевич, добровольці Андрій Бровінський, Сергій Вознюк, Володимир Коняга, мобілізовані Максим Чорнокнижний, Андрій Крилов, Сергій Керницький, боєць полку «Азов» Владислав Дюсов, нацгвардієць Віктор Долінський, айдарівці Ігор Римар та Сергій Коврига. Наймолодшому з них Владиславу Дюсову виповнився тільки 21 рік. Їхні портрети висічені скульпторами на кам’яній стіні, встановленій у центрі міста при вході до міського парку. А над ними слова: «Слава Україні! Героям Слава!».

Вшанувати пам’ять земляків-Героїв прийшли згорьовані матері та батьки, дружини та діти загиблих, волонтери, військовослужбовці Могилів-Подільського прикордонного загону, їх побратими з підрозділів «Айдар» та «Азов», місцевої «Народної самооборони», «Козацького полку», всеукраїнської громадської організації «Катарсіс», іноземні гості у складі делегацій міст-побратимів Шаля (Словаччина) і Каврилья (Італія). Керівники обласної влади Валерій Коровій та Анатолій Олійник вручили учасникам АТО, волонтерам державні нагороди і відзнаки органів місцевого самоврядування. Поети місцевої студії зачитали вірші, присвячені кожному з 16-ти полеглих.

Меморіал Героїв споруджено коштами меценатів і силами громади. Зокрема, родини підприємця депутата Вінницької облради Генадія Вацака за власні кошти спорудила фонтан, протяжністю в 40 метрів. Водограй органічно довершує цілісну композицію Площі Героїв.

Джерело: https://vn.20minut.ua/Podii/amp/memorial-16-ti-geroyiv-u-kameni-visicheno-portreti-zagiblih-v-ato-mogi-10536776.html

Денис Корольов, Микола Лаврик, учасники російсько-української війни

Той неймовірно насичений зустрічами, подіями та враженнями день почався спозаранку, коли затишна Вінниця ще спала, а поки ще порожні дороги укривав ранковий туман.

Того дня ми познайомилися з неймовірною красою душі та творчості родини Альошкіних, надихалися розповідями Олесі Рудик-Саволюк, розмовляли душами неймовірною україночкою Людмилою Літвіновою, директоркою будинку культури с. Біляни, а також мали щастя познайомитися та поспілкуватися з Оксаною Городинською, директоркою центру народної творчості м. Могилів-Подільський і з отцем Іваном Минивом, капеланом прикордонних військ.

А завершувався весь цей надзвичайний день знайомством з воїнами, захисниками України Денисом Корольовим та Миколою Лавриком. Ці два справжніх українці так щиро та небайдуже ставляться до нашої зболілої країни, до нашої неймовірної Нації й самою душею переживають усе, що пов’язано з Україною. Ми зустрілися біля Меморіалу пам’яті Героїв АТО, сіли поруч і розпочали розмову. Прямо там, на вулиці, посеред буденного життя містян на очах у перехожих…

Герої цієї «Сповіді» мешкають на самому кордоні з Молдовою, але коли прийшла біда, пішли боронити східні кордони нашої країни. В їх величезних серцях є місце Україні. Величній, сильній та неподільній Україні. Васильович. Микола Лаврик. Він говорив трохи неохоче і я розумію чому. Йому так зболіло та накипіло все те, що відбувається з країною, що він мав пересторогу не стриматися та наговорити зайвого.

Вони воювали не за тих, хто наживається Україною. Вони боронили Батьківщину. Сильні та вільні птахи, вони ніколи не зрозуміють всі ті соціальні, економічні та політичні знущання, котрі вчиняють над Нацією. Денис Корольов стриманий та мовчазний. І при цьому настільки щирий, потужний та небайдужий.

Нам було неймовірно просто. Ці хлопці такі справжні й дійсно СВОЇ. За нашими спинам спостерігали за сьогоденням навіки закарбовані в камені обличчя загиблих героїв, а навпроти мене сиділи ті, хто залишився жити та любити за себе та за полеглих побратимів. І вони просто живуть. Просто працюють. Просто люблять. І ні в кого нічого не просять. Їм честь не дозволить обміняти все те, заради чого вони воювали на подачки від влади. Адже їх душі ще досі там, на фронті.

Я дякував Богу, що Він зберіг цих хлопців для нас, для Нації. Я був радий бачити їх живими, небайдужими й такими щирими та справжніми. І водночас душу не полишав біль від втрати тих, кого у нас забрала ця війна. Ніби перехрестя двох світів. Позаду мене були ті, хто віддали життя заради майбутнього кожного з нас, а поруч зі мною ті, хто продовжує жити, любити та будувати країну. І жодного з них ми не маємо права зрадити своєю байдужістю. Тому що ми – УКРАЇНЦІ.

Наша сила в єдності. Наша кров загартована диким козацьким степом і горнилами численних війн. Саме тому, зраджуючи Україну та українців, ми зраджуємо свою кров, втрачаємо самих себе. В цій статті я дозволю собі післямову. Слова епілогу, котрі прагнуть бути сказаними та почутими. Слова, про які має пам’ятати Нація і котрі щомиті мають чути вороги.

За останні сім років в нашій країні відродилося та загартувалося сильне та вільне плем’я ВОЇНІВ. Вони завжди жили на цій землі: мирно вирощували хліб, водили автомобілі чи автобуси, працювали на заводах, писали картини чи вірші… Та варто лише з’явитися загрозі для Нації чи Богом даної України, як усі вони перетворюються на ВОЇНІВ, беруть до рук зброю і йдуть боронити найдорожче та найдорожчих.

Це твердиня, генетика якої гартувалася сотнями років безперестанних війн. І коли з глибин цієї генетики лине клич боронити свою країну, вони стають міцніші за сталь. Ламаються стіни, а не люди. Так, їх не багато. Незламних духом та тілом чоловіків, люблячих та сильних жінок, амбітних і непримиренних юнаків та дівчат… Усіх тих, хто не тільки не втратив себе у пеклі війни, а й своєю звитягою допоміг кожному з нас не втратити себе, не втратити Україну.

І саме вони є тими, хто більше нічого не віддасть та не подарує ані внутрішньому, ані зовнішньому ворогу. Ворог звідусіль штовхає нас до краю прірви, знищуючи фізично, соціально, економічно, політично.

Інфекція проникла всюди. Та вогонь війни, вогонь Майдану не тільки вилікував багатьох з нас від цієї страшної хвороби, а й подарував імунітет до неї й навіть непереносимість до носіїв цієї зарази. Ми більше не зможемо жити рабами. Точка неповернення давно пройдена.

І в першу чергу я говорю це до тих, хто так часто намагається нав’язати нам думку про те, що ми не піднімемося. Ми вже піднялися. А стати до бою – для цього треба лише секунда, мить… Лише помолитися Господу й обійняти рідних… СЛАВА НАЦІЇ!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герої програми Денис Корольов, Микола Лаврик, учасники російсько-української війни

Комментарии Facebook