У Лідії Горошко душа сяє, виблискує любов’ю до Бога і України, бринить яскравими гранями її величезного таланту – Олег Володарський (відео)

25

«Мій Тату Небесний…»

Мій Тату Небесний, прошу не тривожся за мене,

Я твою любов даруватиму тим, хто впаде,

Старатимусь, Тату, допоки ще листя зелене,

Допоки зима ще морозом вуста не пече…

Мій Тату Небесний, ти знаєш, а я відчуваю,

Як ти обіймаєш поранені крильця мої,

Що знову окріпли, я іноді навіть літаю,

О, як же я вдячна, Мій Рідний, за крила Тобі…

Мій Тату Небесний, а я не боюся нічого,

З Тобою я сильна, з тобою я – вічно жива,

З тобою здолаю усяку скелясту дорогу

Бо Ти – моє сонце, бо Ти – моя вічна весна!..

Британ Галина Ярославівна

Лідія Федорівна Горошко, Керівник народного аматорського фольклорного колективу «Рідня» Гайсинського РБК, виконавиця народних і авторських українських пісень, лауреат всеукраїнських і міжнародних пісенних конкурсів

В той день я чомусь прокинувся о четвертій ранку і зустрічав схід сонця за філіжанкою кави. Вранішній туман перетворював місто за вікном на ілюстрацію до містичної казки, а прохолода зимового ранку, оповита ароматом кави, нагадувала про цінність домашнього затишку. В цій неквапливій розміреності ця стаття сама прийшла до мене. Зазвичай написанню статті передує молитва, але в той день мені не залишалося нічого іншого, як занотовувати рядки, що самі народжувалися в моїй голові, як відлуння світла душі тієї людини, про яку йшла мова.

Знайомство з Лідією Горошко відбулося в перерві між зйомками й вийшло досить квапливим. Було помітно, що вона хвилюється і відшукує свій настрій. Я подумки посміхнувся, адже «Сповідь» – це не для того, щоб справити «правильне» враження. «Сповідь» – це про душу, Бога та українство. Та під час нашого діалогу пані Лідія це зрозуміла й одразу заспокоїлася. В її очах з’явилося тепло, а душа почала відтавати, зігріта щирістю бесіди.

Поруч з цієї жінкою, котра співає самою душею, будь-які слова здаватимуться зайвими. Душа прагне мовчати й зігріватися сяйвом таланту та теплом душі цієї людини. Надзвичайний контраст між метушливим поспіхом першого знайомства та розміреним, неквапливим, щирим діалогом.

Справжність потребує тиші. Коли ми заспокоюємося, зупиняємося, то вщухає осад буденних клопотів, безлічі нагальних справ, неспокійних думок і переживань. І як тільки все це перестає каламутити воду людської свідомості, то крізь товщу цієї води стає можливим роздивитися сяйво душі.

У Лідії Горошко душа сяє. Виблискує любов’ю до Бога і України, бринить яскравими гранями її величезного таланту. Це сяйво сильніше за будь-які клопоти, хвороби та життєві негаразди. І яка ж вона красива, потужна та справжня в цьому сяйві!

Волинянка за народженням вона вже понад 50 років день у день закохується у красу Поділля. Донька священика, від самого дитинства плекає два свої найцінніші скарби – пісню і молитву. Українську пісню. Саме вона зачіпає струни її душі та надихає жити й творити.

Лідія Федорівна навіть не очікувала від себе такої відкритості у діалозі, тому уважно спостерігала за моїми емоціями під час бесіди. Хотіла зрозуміти, чи взаємна ця її щирість та чи зумів я її по-справжньому почути.

Та правда в тому, що щирість може бути лише взаємною. Доторкнутися до людської душі можна лише власною душею. Тільки так можна вести діалог на очах у Нації і Бога. Саме так народжується «Сповідь» – діалог про те, що вище за нас самих. Про любов до Бога й України.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Лідія Федорівна Горошко, керівник народного аматорського фольклорного колективу «Рідня» Гайсинського РБК, виконавиця народних і авторських українських пісень, лауреат всеукраїнських і міжнародних пісенних конкурсів

Комментарии Facebook