Мене завжди цікавило, як люди обирають служіння Господу, як чують поклик Бога, що відчувають при цьому – Олег Володарський (відео)

11

Псалом 108

Боже хвали моєї! Не мовчи. Бо відкрилися на мене уста нечестиві й уста підступні; говорять про мене слова неправди. Словами ненависти звідусіль оточують мене і повстають проти мене без причини; за любов мою вони ворогують проти ме­не, я ж молюся; віддають мені злом за добро, і ненавистю – за любов мою. Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього. Коли стане на суд, хай він вийде осудженим, і молитва його буде йому за гріх. Нехай дні його будуть короткими і достоїнство його перейме інший. Діти його хай будуть сиротами і дружина його – вдовою. Будуть вони блукати та просити хліба і будуть вигнані із домів їх. Хай позичкодавець його забере в нього все, і чужі розтягнуть добро його. Хай не буде йому заступника, і ніхто не приголубить сиріт його; нехай згинуть усі нащадки його, і вже в наступному поколінні ніхто не згадає й імені його. Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його, і гріх матері його не буде очищений. Нехай будуть вони повсякчас перед Господом, і Він знищить і спомин про них на землі, за те, що не виявив він милости, а переслідував людину бідну, беззахисну, засмучену серцем, щоб убити її. Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення, – і воно одійшло від нього. Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кості його; і нехай буде воно йому як одіж, в яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується. Ось така відплата від Господа ворогам моїм і тим, що говорять зло на душу мою! Ти ж, Господи, Господи, захисти мене заради імені Твого, бо блага милість Твоя. Спаси мене, бо я знеможений і вбогий, і серце моє поранене в мені. Я зникаю, як та тінь, що відхиляється; стрясаюся, як та сарана, що гонять її. Коліна мої знеси­ліли від посту, і тіло моє сохне без поживи. І став я посміховиськом для них: ті, що дивляться на мене, похитують головами. Допоможи мені, Господи, Боже мій! Спаси мене з милости Твоєї. Нехай пізнають, що це – Твоя рука і що це Ти, Господи, вчинив. Вони проклинають, а Ти благослови. Вони нападають, але нехай будуть посоромлені; а раб Твій нехай возрадується. А ворогів моїх нехай покриє безчестя і, як одежею, нехай вони покриються соромом своїм. А я голосно буду славити Господа устами моїми і серед багатьох буду прославляти Його, бо Він стоїть праворуч бідного, щоб спасти його від тих, що шукають душу мою.

Отець Сергій Данелюк, капелан, настоятель храму Святої рівноапостольної княгині Ольги (м. Чернівці)

Тихий і затишний парк, виблискував сніговим кожухом, а на нас під куполами храму рідної української церкви чекало семеро капеланів. Ми дуже просили отця Миколу Занковича зібрати священиків в одному храмі, щоб встигнути зібрати для українців якомога більше «Сповідей» з тими, хто в тилу і на фронті підтримує нашу Націю і щодня молиться за Україну.

Отець Микола Занкович, священик в сьомому поколінні, пішов нам назустріч і старанно та відповідально допомагав нам в організації знімального процесу. Це неймовірно надихає, коли рідна Матінка-Церква гостинно відчиняє перед тобою свою двері і з повагою ставиться до твоєї праці.

Однією з перших в той день була «Сповідь» зі священиком і капеланом Сергієм Данелюком. Навпроти мене сидів молодий приємний чоловік, з яким на нас чекав діалог на очах у Нації і Бога. Мене завжди цікавило, як люди обирають служіння Господу, як чують поклик Бога, що відчувають при цьому.

В сьогоднішньому суспільстві світська і церковна мораль набувають все більших відмінностей. Ми наполягаємо, що в кожного з нас є право на помилку. Священики не відмовляють нам в цьому праві, але просять нас берегти душу і нагадують нам про те, як легко занапастити душу гріхом. Ми прагнемо більше встигнути, більшого досягти, поспішаємо, часто не озираючись навколо. А вони, священики, просять нас не метушитися і пам’ятати не лише про успіх і досягнення, а й про любов, турботу, небайдужість та співчуття.

А ми не чуємо своїх духовних наставників, так і не прокинувшись від червоного летаргічного сну. Їм випала надскладна доля – в епоху комп’ютерних технологій і надшвидкого темпу життя доводити своїм прикладом, своїми молитвами, своїми вчинками, що в нашому житті є щось набагато більше і важливіше за матеріалістичне, що в нашому житті є Господь. Вони не нав’язують, не наполягають. Вони з любов’ю і милосердям моляться за усіх нас.

А ми нервуємо, поспішаємо, не встигаємо, летимо по розбитим дорогам недобудованої країни й приходимо до Господа лише тоді, коли горе спустошує нам душу і ламає крила. Несміливо переступаємо поріг храму, бачимо сповнені любов’ю та милосердям очі священиків і, наче маленькі діти в очікуванні дива, слухаємо слова такої потрібної нашим душам молитви.

Ось так і розпочався наш діалог. Діалог між людиною, котра віднайшла в собі Господа і мудро слідує тим шляхом, котрим Він його веде і тим, хто неодноразово ламав свої крила і спустошував душу в гонитві за успіхом і перемогами. І досягав таких насправді непотрібних виграшів. А потім знову і знову починав молитися. Наче нерадивий учень. Як школярик, що так і не може вивчити одну просту, але беззаперечну закономірність про те, що в нашому житті головне, а що другорядне.

А вони, священики, в храмовій тиші, біля ікон бачать світ зовсім іншими очима. Щира молитва й усвідомлення Господа сповнюють їх життя мудрістю та любов’ю. А багато хто приходить до церкви «купувати» цю любов, без віри кланяючись святиням і шикуючись в чергу за «благодаттю».

Вони бачать це… Бачать і моляться за усіх нас. Священики також не святі. Вони також помиляються. Їх ще більше за нас плутає нечестивий. Вони такі ж, як ми. В усіх нас є іскра Бога, тільки в комусь вона розгорається теплом та світлом, котре зігріває всіх навколо, а в комусь ледь жевріє і приносить нестерпний біль кожним своїм нагадуванням про любов та милосердя. Та щоб відновити силу та велич Нації, ми повинні спочатку зазирнути у власну душу й усвідомити для себе хто ми є і чим живемо.

Капелан Сергій Данелюк живе служінням Нації і Богу. Свідомий, потужний, переконаний Українець. Я вкотре дякую Господу за священиків рідної української церкви, котрі, на відміну від адептів кремлівської секти, не навчають, як низько вклонятися іконам і скільки віддати на пожертву в храм, щоб заслужити «благодать», а всім своїм життям і служінням навчають тому, що жити без любові до Бога не можливо, адже Він любить нас, щоб не сталося.

Моральна смерть Нації приводить до її фізичного знищення. А любов, віра і молитва здатні її відродити.

– Я обрав свій шлях, – всією своєю суттю говорив капелан Данелюк, навіть не усвідомлюючи цього.
– Отче, я вдячний Богу за українську Матір-Церкву, – відповідала йому моя душа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Сергій Данелюк, капелан, настоятель храму Святої рівноапостольної княгині Ольги (м. Чернівці)

Комментарии Facebook