У кожної людини є свій янгол, а інколи й декілька. І чим більше в людській душі любові, тим більше вони можуть їй допомогти – Олег Володарський (відео)

16

Природа янголів

Біблія називає янголів службовими духами (До євреїв 1:14). Янголи безтілесні, втім, деякими богословами допускається, що вони мають відмінне від людського духовне тіло. Володіють розумом, почуттями та свободою волі, котрі перевершують людські, але в той же час обмежені їхніми призначеннями. Янголи виконують різні завдання: передусім прославляють Бога, а також Ісуса Христа, та сприяють спасінню людей — приносять звістки як окремим особам, так і спільнотам, пояснюють істину, підтримують у важкі часи, втручаються в перебіг подій для здійснення Божої волі, допомагатимуть Христові під час суду. Вони здатні творити великі знамення, руйнування, проте нездатні творити надприродні чудеса (Псалми 71:18).

Янголи не пізнають цілком Бога, а також не знають майбутнього, якщо його не відкрито їм Богом. Їм притаманна здатність дуже швидко, або й миттєво, переміщуватися в просторі, ігноруючи будь-які матеріальні перепони. Разом з тим вони мають здатність впливати на матеріальний світ згідно свого завдання. В той же час вони обмежені законами простору і не можуть одночасно перебувати в різних місцях. Янголи безсмертні та не потребують розмноження, не мають потреби в їжі чи будь-яких інших потреб, притаманних людському тілу.

Янголів було створено Богом, як вважається більшістю богословів, до створення світу. Деякі богослови й конфесії вважають, що янголи здатні схрещуватися з людьми, породжуючи велетнів (Буття 6:2-4). З іншого погляду, у цьому випадку під синами Божими малися на увазі нащадки Сифа, а дочками людськими — нащадки Каїна. Число янголів дуже велике, місцями зазначається, що людина навіть не здатна виразити його.

Попри поширені марновірства, богослів’я заперечує, що душі померлих людей стають янголами. В Біблії згадуються 144 тис. обраних, що воскреснуть для життя в небі, проте їхнє призначення описується відмінним від янгольського.

Ті янголи, що відкинули своє призначення, звуться палими янголами, демонами чи бісами. Палим янголам приписується обман людей з метою завадити їхньому спасінню. Біси спонукають до гріховних вчинків, спотворення Святого Писання, видають себе за чистих янголів, богів чи Бога. Також біси здатні вселятися в предмети, істот, у тому числі людей, щоб придушити людську свободу.

Дамянова Ольга, художниця, викладач живопису

Сонячний промінчик зазирнув у вікно, вітаючи з початком нового дня, а мені страшенно не хотілося відкривати очі. Він сидів на самому краю ліжка і з легким сумом дивився на ікони домашнього вівтаря.

– Ти вже не спиш? – не дивлячись на мене, запитав він, а його сліпуче-білі крила обурено здригнулися.

– Я з тобою не розмовляю, – розважаючись, промовив я.

– Дивно, – повів маленькими плечима Янгол, – говориш, але не розмовляєш. – Мій маленький співрозмовник був рішуче налаштований на діалог.

Я вже збирався підвестися і встати з ліжка, коли мій несподіваний гість запитав у мене:

– Що ти хочеш про неї написати?

– Про кого – про неї? – нерозважливо перепитав я.

– Про художницю, котра малює нас, янголів, – відповів він і на його обличчі з’явилася лукава посмішка, і весь він став нагадувати маленьке безстрашне кошеня, що добралося до сметани.

– Це не просте запитання, друже. Ви (янголи) взагалі досить не проста тема, – йдучи на кухню за ранковою кавою говорив я.

– Чому не просте? – мій друг вже сидів поруч на кухонному столі й хитав маленькими ніжками.

– Ну, сам подумай, диво ти непосидюче, як мені дорослому сивому чоловіку писати на широкий загал про янголів, котрих майже ніхто не бачить? – трохи обурено відповів я, доливаючи молоко у горнятко з кавою.

– Значить, про нашу дружбу ніхто не дізнається? – похнюпившись, запитав малюк.

Мені враз стало вкрай соромно. Оченята, наповнені сльозами і похмуро звішені крильця краяли мені серце.

– Ти віриш в мене? – несміливо і тихо запитав він.

– Так! – впевнено відповів я, обіймаючи маля.

– Ти точно-точно віриш в наше існування? – перепитало в мене Янголя, уважно дивлячись в очі.

– Вірую! – не вагаючись ані на мить, сказав я.

Малюк трохи помовчав, а потім посміхнувся мені знайомою від самого дитинства посмішкою. Мій незваний, але такий бажаний гість ще раз уважно подивився на мене і повчальним тоном промовив:

– Коли ти перестав про мене згадувати, тобі було погано. Ти не пускав мене у свій світ, повільно задихаючись від порожнечі й самотності! Ти був не тим, кого я знаю! Ти ставав іншим – чужим і незнайомим.

Мені важко було сперечатися з ним, адже він говорив правду. Мій Янгол обурено помахував крильцями в такт своїм словам.

Пауза, що виникла після цих слів ставала все боліснішою.

– Слухай, а чому ти не старішаєш? – запитав, намагаючись зняти напругу.

– Ти також не старішаєш, в душі так і залишаючись дитиною! – з тією ж хитрою, «котячою» посмішкою повідомив мені мій друг.

– Але це так боляче! – не зміг стримати окрик.

– Рано чи пізно ти станеш сильнішим за цей біль і він більше не матиме влади над тобою… – в дитячих оченятах світилося вікова мудрість.

– Ось ще один чудовий день, котрий розпочався з твоїх повчань, – розсміявся я.

– Я дуже хочу, щоб ти був щасливий! – промовив Янгол, міцно обіймаючи мене.

В душі кислотою розлився біль. Серце вискакувало з грудей від таких простих, але глибоких слів і всього того, що стояло за цими словами. Душа рвалася на волю. Вона просилася на полинну волю степової, кочової землі. Душа чула вітер. Плакала дощами над окопами в епіцентрі шестирічного болю. Я летів соколом, плив рибою і дихав рідною землею, напував душу рідними українськими обличчями. Перед очима проносилися міста, села, дороги, вулиці, стежки.

– Як на очах у всіх зізнатися, що ти існуєш? – запитав у нього розважливо.

– Ну, так ми ж з тобою друзі? – насмішливо мовив малюк.

– Так! – не зважаючи на насмішку, відповів я, – я тебе не зраджу! Скільки я себе пам’ятаю, ти в мене є. Ти турбуєшся про мене щиро та вірно.

Він з дитячою безпосередністю розвів руками, чудово знаючи, що я його ніколи не зраджу. Наша дружба, що триває піввіку для мене понад усе.

– Цікаво, що подумають мої діти? – зовні я все ще вагався, але в душі вже погодився з маленьким шибеником.

– Ти виховав їх з янголом в душі, – спокійно відповів мені юний і вічний Вчитель.

– Тоді останнє запитання до тебе: а до чого тут викладачка живопису і художниця? – спробував вколоти його.

– Вона малює нас і розмовляє з нами так само як і ти, – відповів він голосом мудрого старця, що так дисонував з дитячою зовнішністю.

– Слухай, це дійсно буде незвично. Можливо хтось здивується, а дехто навіть почне оминати мене. Але я вірю у ваше існування. Вірю в диво. В добро. В щастя. І це та частина мене, від якої я не можу відмовитися на втіху публіці.

– Ти віриш в Божу Любов, – просто та відкрито посміхнувся він.

– Вірую, – відповів раніше, ніж сам усвідомив.

– Іди помолися і напиши про свого друга. Напиши про те, що у кожної людини є свій янгол, а інколи навіть декілька. І чим більше в людській душі любові, тим більше ми можемо йому допомогти.

Малюк навіть розхвилювався від своєї тиради, настільки щирими і важливими були його слова.

– Добре. Я напишу про те, що знаю, – пообіцяв я і пішов молитися.

Оля малює Янголів. Малює тому, що знає і розуміє їх. І, мабуть, я не єдиний, хто розмовляє з ними, посміхається і навіть сміється. Янголи люблять добрих і богомільних. Янголи оберігають та піклуються. Вони роблять твій світ добрішим та захищенішим.

І коли я засну, він сяде на моє підвіконня і довго буде дивитися на зірки, спокійний від того, що друг не забув про його існування. І тієї ж ночі мені насниться сон, в якому ми з маленьким другом ідемо босоніж берегом моря, а він мені розповідає про те, що там, на небі маленький Михайлик, мій третій син, бавиться зі своїм Янголом-Охоронцем і чекає-недочекається, щоб з’явитися на цей світ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Дамянова Ольга, художниця, викладач живопису

Комментарии Facebook