Немає кращого способу порятунку енергетики за інвестиції у сонячні станції

30

У світі стрімкими темпами розвивається відновна, у тім числі й сонячна, енергетика. Радує, що Україна у цьому плані також не пасе задніх, хоча й до лідерства у плані облаштування сонячних станцій також далеко. Але цю ситуацію цілком можливо й потрібно виправити на краще.

Наразі, в Україні 24 тисячі приватних СЕС забезпечують електроенергією 230 тисяч домогосподарств. Загалом в Україні понад 6 мільйонів домогосподарств. Це з усіма безлюдними, нежитловими. Тобто реальних енергоспоживаючих домоволодінь менше 5 мільйонів. Інакше кажучи, 500 тисяч невеликих приватних СЕС зможуть забезпечити потребами в електроенергії практично всі приватні домоволодіння в Україні.

Основна проблема – це вартість питання. Зараз комерційна ціна встановлення сонячної станції потужністю 20 кіловат – 11 500 доларів.11 500 х 500 000 домогосподарств = 5 млрд. 750 млн. доларів.

Сума чимала, але в межах державного бюджету цілком підйомна, тим більше, що освоюватиметься не одразу, а поступово, при цьому приносячи прибуток від вже встановлених СЕС. Слід врахувати, що це комерційні роздрібні розцінки, в які закладається собівартість і прибуток. Оптове замовлення в державному масштабі буде на порядки дешевшим. До того ж, чим більший попит на сонячні станції – тим меншою буде їхня собівартість.

Подібні 20 кіловатні (плюс-мінус) СЕС можна й потрібно встановлювати на дахах державних установ, комунальних підприємств, а також приватних домоволодіннях. Виходячи із розрахунку 7 квадратних метрів панелей на кіловат потужності, 20-кіловатна СЕС потребує 140 квадратів площі. Основна технічна вимога – необхідна площа даху (хоча, можна й окремі навіси споруджувати) повернута на південь.

Стосовно «зеленого тарифу». У даному випадку – 100% фінансування із держбюджету малих СЕС (державних, комунальних і приватних) – про нього не йдеться. Логіка питання наступна. Якщо підприємство чи фізична особа за свої кошти облаштувала СЕС, тоді зрозуміло, що її вартість має відшкодовуватися за рахунок «зеленого тарифу». Зовсім інший принцип застосовується, якщо із бюджету 100-відсотково профінансовано сонячну станцію – на території державної установи, комунального підприємства чи приватного житловолодіння. У такому разі укладається договір: по чім купуєш – по тім і продаєш. Може бути маржа до 10%. Якщо, наприклад, кіловат-година енергії для побутових споживачів коштує 2 грн., то продавати енергію в мережу власники згаданих сонячних станцій мають по 1,8 грн. У такий спосіб вже з самого початку роботи такі СЕС даватимуть прибуток своєму обленерго, не «розкручуючи» його на компенсацію за «зеленим тарифом».

Окрім цього, очевидні переваги реалізації такого проекту у тому, що за вищеозначену суму в Україні буде досягнуто повної енергетичної незалежності приватних домогосподарств, які цілком зможуть обходитися без електропостачання із АЕС, ГЕС та ТЕС, а також відмовитися від газу, перейшовши в побуті на електрику.

Подібний передовий досвід вже застосовують в Італії, де домогосподарства можуть безкоштовно встановлювати сонячні станції та системи зберігання енергії. Ізраїль планує зробити сонячні електростанції на дахах обов’язковими.

Звісно, подібне цілком можливе й реальне в Україні у разі розумного і виваженого підходу в даному питанні. Зараз чималих фінансових кладень потребують модернізації АЕС, ТЕС, ГЕС. Логічно буде надалі всі кошти, які потенційно можуть бути спрямовані на потреби з реконструкції старої енергетики, спрямувати на будівництво невеликих сонячних станцій. У такий спосіб потрібні мільярди витрачати на сонячну енергетику майбутнього.

Для порівняння витрат – тільки вартість саркофагу ЧАЕС склала 2,1 мільярда євро. Поширене явище, коли «найдешевша» енергогазуль бере дотації з держбюджету на реконструкцію реакторів чи чергові заходи безпеки. Це сотні мільйонів євро на перманентні планові роботи з підвищення рівня безпеки реакторів працюючих атомних станцій. При цьому серйозні аварії на АЕС стаються кожні 10 років. Світ відмовляється від атомної енергетики. Франція закриває найстарішу атомну станцію.

Аналогічні проблеми із екологічно брудними теплоелектростанціями (насамперед тими, що працюють на вугілля й мазуті). Цивілізований світ планомірно відмовляється від таких ТЕС. Відтак, видається цілком логічним і перспективним задум подальшого вкладання коштів у невеличкі сонячні станції замість фінансування шкідливої і безперспективної енергетики минулого.

Олександр НАКАЗНЕНКО

Джерело: «Зоря Приірпіння»

Комментарии Facebook