Господь щедрою рукою дарує мені діаманти долі у вигляді зустрічей з такими людьми, як священник і капелан Роман Грищук – Олег Володарський

309

Молитва

Господи Боже наш, Ти Бог Єдиний на небесах і на землі, Ти володієш усіма царствами й народами. В руках Твоїх міцність і сила, й ніхто опиратися Тобі не може. Ти сидиш на херувимах і Тебе безперестанно оспівують серафими, тож що може проти Тебе людина? Приклони, Господи, вухо Твоє й почуй; споглянь очима Твоїми й побач злі наміри ворогів наших. Віримо, що Ти один Милостивий і Сильний, і можеш позбавити нас від рук їхніх. Ти зберіг раба Твого Давида від руки сильного, вкотре показавши, що сила Твоя в немочі звершується, і прийняв журбу серця Езекії, подавши йому продовження років життя. Подай же мир і спокій боголюбивому народові нашому, й не віддай нам за гріхи наші. Бо пам’ятаємо слова Спасителя нашого, Єдинородного Сина Твого й Господа нашого Ісуса Христа: «Всі, хто взяв меч, від меча загинуть». Тож не на зброю нашу, а лише на Тебе надію покладаємо, силу Твою відаючи. Ти твориш чудеса, від Тебе перемога й поразка. Даруй Україні нашій мир глибокий і непорушний, від війни та нашестя супротивників оберігаючи, й усе благе на користь душевну й тілесну подаючи.Бо Ти є Бог милості, Цар миру й Спаситель душ наших, і тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Протоієрей Роман Грищук, настоятель храму Святої княгині Ольги (смт. Глибока Чернівецької області)

«Війна — це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Все це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми — православна армія Донбасу», — кричать безумці. Ви — «православна армія»? Та невже, ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його Ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки і які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидите? Бог з вами, коли ви стріляєте у єдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою і Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх іменем Христа. Чи може у нас різні Христи?

Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства і беззаконь. Ми чуємо: «Ми — еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А, отже, суспільство має закривати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі бережуть себе від гніву. Не всі воюють шляхетно. Не всі утримуються від невиправданого насильства…»

Слова митрополита Олександра з проповіді у неділю після Різдва Христового

http://www.preobraz.kiev.ua/2015/01/molebni-velykomuchenyku-heorhiyu/

Ця «Сповідь» завершала той знімальний день, насичений новими знайомствами, роз’їздами та цікавими бесідами. Ми зайшли в оповитий нічною темрявою храм. Його білі стіни ніжно обіймав зимовий сніг, а хрести на куполах, здавалося, торкаються зірок.

Капелан Роман Грищук уважно дивився на мене.

– Отче, ніяких провокацій чи провокативних запитань з мого боку не буде, – запевнив я.

– Провокуйте, якщо Ваша воля, ставте будь-які запитання, – почув я спокійну, впевнену відповідь, що супроводжувалася ледь помітною посмішкою.

Як правильно помітив отець Роман, я був народжений за радянського режиму і дорослішав за радянщини. Я не знаю як це – народитися та виховуватися українцем. В цьому наші діти щасливіші за нас – їх оминув совок, вони не сприймають іншої України, окрім незалежної, з них не робили «гвинтиків системи», їм не ламали ВОЛЮ.

А я, на превеликий жаль, почав вчитися думати, говорити та писати українською лише проживши майже півстоліття на цьому світі. Саме тому вона в мене часто недосконала. Священик навпроти мене зрозумів це без слів. Та в ньому не було осуду з приводу того павутиння омани та невігластва, котрим я був окутаний більшу частину свого свідомого життя, лише повага до хоча і пізнього, але усвідомленого єднання з українством в думках, словах і рядках.

Як же це важливо, коли рідна церква не судить та засуджує, аби безкінечно занурювати тебе в почуття провини, перетворюючи на раба, а простягає тобі руку на шляху любові, молитви і каяття. Дійсно, ті хто живуть в молитві та служать Господу по-особливому бачать цей світ. Мирське не владне над ними, вони вищі за буденну метушню. Та в них немає ані краплі байдужості. Саме тому наша Українська Церква віками пліч-о-пліч із Нацією повсякчас – на службі в храмі, на Майдані, на війні.

Отець Роман один з тих, хто не вагаючись рушає туди, де він найпотрібніший – спочатку на передову революційних подій, а потім воєнних. Й ані збройні атаки зовнішніх та внутрішніх ворогів, ані численні кулі, що пролітають зовсім поруч, не здатні були збити його з обраного шляху служіння Нації і Богу. Незламна ВІРА і сталева ВОЛЯ – саме це я побачив в цьому священику. Про нього з повагою розповідають як мудрі священики, так і миряни.

Ми були в храмі. Нас оточували óбрази святих, що споглядали за нами з ікон, а навпроти мене сидів українець, духовний воїн, могутньо-вільний від усього, що нам так заважає постати нарешті величною Нацією. Це нове покоління Матері-Церкви. Вільне, сильне та незалежне від усього не Божого, не українського. Ми навіть самі не уявляємо, яке величне насіння проросло крізь нас в наших дітях. Воно визрівало віками, ховаючись в темряві та напиваючись кров’ю, ріки якої омивають всю нашу історію. І зараз на наших очах воно нарешті проростає і потроху починає давати свої плоди. Нам слід навчатися в них і лише після того навчати.

Після закінчення зйомок програми отець Роман запросив нас до видавництва, де подарував усій знімальній групі по молитовнику. Це було настільки від серця, що не могло не зачепити наші серця. А потім він нас познайомив з прекрасною жінкою з красиво-теплими очима. Коли отець Роман представив мене, вона простягнула мені руку для привітання, а в її очах бриніли сльози. Цей погляд крізь сльози вразив мене до глибини душі. Дорога додому стелилася повз маленькі будиночки жовто-синіх українців, та я їх майже не помічав, все ще згадуючи люблячий материнський погляд пані Світлани.

Як же я люблю бачити любов до нашої країни в очах моїх співвітчизників. Моя душа відгукується на таку любов, наче на сонячне проміння, яке розтоплює кригу болю за все те, що відбувається зараз з нашою Матінкою-Україною. Господь щедрою рукою дарує мені діаманти долі у вигляді зустрічей з такими людьми, як священник і капелан Роман Грищук. І ти, жовто-синій, зобов’язаний знати, що такі люди, як отець Роман у нашої Нації є. Вони поруч з нами, вони посеред нас, вони разом з нами, хай що б не трапилося.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Роман Грищук, настоятель храму Святої княгині Ольги (смт. Глибока Чернівецької області)

Комментарии Facebook