Справа Павличенко — змова системи і зрада Феміди

215

Засуджений на «довічне» звільнений парламентом, але досі домагається правди в суді Павличенко. Він дізнався про звільнення у в’язниці, де перебував разом з сусідом за камерою, який відсидів 20 років. На жаль, судові помилки, нерідко пов’язаний з злочинною змовою правоохоронців зі служителями Феміди, історія знає чимало. Особливо часто страждали невинні люди, на яких недбайливі слідчі і оперативники «вішали» нерозкриті резонансні злочини, зокрема, серійні вбивства.

Згадаймо ще радянського маніяка Міхасевича, замість якого розстріляли кількох людей, вже українського серійника Ткача, за чиї жахливі злочини один за іншим потрапляли до в’язниці молоді люди з містечка Пологи, а ще раніше один чоловік відсидів 15 років і помер, а інший повісився в камері … Всього за Ткача були незаконно арештовані семеро, більшість відбули тривалі терміни до реабілітації.

Але з затриманням істинного вбивці подібні історії в Україні, на жаль, не припинилися. Одна з найгучніших справ останніх років – щодо звинувачення Дмитра і Сергія Павличенків (батька і сина) у вбивстві судді Шевченківського суду Сергія Зубкова 21 березня 2011 року в Києві. І хоча обох Павличенків 2014 року рішенням ВР випустили на свободу, але формально вони так і живуть під своїми вироками, один з яких – довічне ув’язнення.

За матеріалами «Сегодня»

Журналисти  з’ясувала, яка ж ситуація в цій гучній справі на сьогодні, чому є всі підстави вважати цю справу сфабрикованою і які у неї перспективи, з урахуванням того, що на сьогодні намічено судове засідання, яке, можливо, почне процес відновлення справедливості.

Адвокат Микола Кушніренко: — Батька і сина Павличенків, на наш погляд, звинуватили абсолютно безпідставно, хоча і суд першої інстанції (Голосіївський суд Києва) і Апеляційний суд столиці звинувачення підтвердили. Їм визначили покарання: батькові – довічне ув’язнення, а синові – 13 років за гратами. Я став їхнім захисником на стадії касації, яка теж залишила вирок у силі. У самій справі повно нестиковок, вона шита білими нитками.

Наприклад, відомо, що суддя знайшов вбитого в ліфті, а на панелі кабін видно було криваві відбитки долонь, що належали так і не встановленій ні слідством, ні судом особі. Можливо, справжньому вбивці. Але цей факт так і не досліджувався!

Також не встановили і власника кросівок, сліди яких теж знайшли на місці злочину. Та й свідки, жителі того під’їзду, де вбили суддю, під час судового засідання однозначно говорили, що бачили підозрілих людей, які тієї миті заходили до будинку, але це точно не були батько і син Павличенки. Однак суд і це проігнорував.

Адвокат Руслан Сушко:
— Як знайшли тіло судді, ніхто (за матеріалами справи) не знає. І ніхто не знає, а хто ж викликав міліцію. Вона як би виникла на місці злочину сама по собі. Ці патрульних допитували в суді, запитували: хто вас викликали? Відповідь: ми не знаємо. Далі. Патруль прибуває на невстановлений на той момент труп з колото-різаним і вогнепальним пораненням.

А слідом за цим, дуже швидко, на цей труп, так і не встановлений, приїжджають вищі чини київської прокуратури і міліції. Чому? Адже вони виїжджають далеко не на кожну насильницьку смерть в мегаполісі. Значить, щось знали заздалегідь? Інакше це важко пояснити…

ДОКАЗИ ПІД СУМНІВОМ
Тіло лежало біля ліфту, в закутку на майданчику сьомого поверху. Ліфт закривавлений, з різними слідами, в тому числі боротьби. Є криваві відбитки чиїсь долоні (їх власника так і не встановили). Слідчий все це фіксує, але, як і раніше, відносно невстановленого трупа.

І раптом якоїсь миті (за паперами) убитий стає суддею Зубковим. Можливо, його хтось впізнав (покійний жив саме там, де його тіло знайшли), але в документах це ніяк не відображено. Знайшли ще 5-літрову каністру з залишками води, потім це інкримінували Павличенку: мовляв, сліди замивалися. Але відбитків на каністру жодних немає.

Наступного дня огляд продовжився, вже з першого поверху. Знайшли біля консьєржа інвалідного візка. І ось на ньому виявили відбитки пальців Павличенка-старшого. Щоправда, якось навхрест: начебто лівою рукою він штовхав праву сторону коляски і навпаки.

Ці відбитки потім фігурували в суді, як один із головних доказів провини Павличенка. Але парадокс в тому, що експерт, роблячи висновок за цими відбитками, посилається на… висновки експертизи, на той момент ще не зробленої! Вона буде тільки в травні… Чи можна вірити таким доказам? Ми вважаємо, не можна. А перевірити на касаційній стадії вже нічого було неможливо, після апеляції речові докази знищили, кудись подівся і візок.

У сухому залишку: нібито на першому поверсі знайшли відбитки пальців Дмитра Павличенка (на візку і ще якийсь коробці). Є нібито мотив: неприязні стосунки Павличенка з суддею Зубковим через квартиру. Це послужило підставою до того, щоб через кілька днів після вбивства затримати Дмитра Павличенка.

Однак він ні в чому не зізнався. Тоді затримали ще його сина. І, як стверджує Павличенко-молодший, під тортурами він сказав все, що потрібно було слідству, обумовивши батька і себе, заявивши, що це вони і вбили суддю. Однак всі свідки (консьєржка і інші) стверджували на слідстві і в суді: серед тих, хто той страшного вечора заходив до будинку, батька і сина Павличенків не було. Інші чоловіки заходили (можливо, вбивці), але не Павличенки.

В суді. Батька і сина (за гратами) засудили, незважаючи на сумнівні докази

СУДОВІ ПЕРСПЕКТИВИ
Щоправда, слідство надало до суду протокол, в якому написано: один з жителів сьомого поверху, визирнув на шум (коли вбивали суддю), побачив чоловіка з пістолетом. Той наказав сусідові закрити двері, погрожуючи зброєю. І цей чоловік, за протоколом, був пізнаний сусідом як Дмитро Павличенко. Але в суді стався конфуз.

Сусід, визнаний потерпілим, заявив, що Павличенка він не упізнавав, погрожувала йому зовсім інша людина. І протокол він, сусід, не підписував, його підпис сфальсифіковано… Однак суд не звернув на це уваги і визнав Павличенка винним. Підстава: ті самі відбитки пальців, показання сусіда (хоча він їх і заперечував), визнання Павличенка-молодшого і наявність мотиву.

Як взагалі в справі про вбивство виник Павличенко? Нібито після того, як слідство відпрацювало всі справи, якими займався покійний суддя, найпідозрілішим здалася ця квартирна справа (хоча Зубков розглядав справи, де фігурували мільярди, але вони підозри не викликали).

Випустили обох Павличенків (і ще багатьох) за постановою ВР про реабілітацію незаконно засуджених за часів режиму Януковича. Формально це не узгоджується ні з одним законом України. Але так вирішив парламент… Вийшла юридично казусна ситуація: Павличенки на свободі, але водночас засуджені, і вирок ніхто не скасовував!

Тому, на вимогу адвокатів, відразу ж розпочато було кримінальне провадження щодо порушень закону під час арешту і засудження батька і сина Павличенків, триває прокуратурою Києва за перерахованими вище фактами досудове розслідування.

У тому числі щодо суддів всіх трьох інстанцій, які взяли завідомо неправосудні рішення. У підсумку справу направлено до Голосіївського суду першої інстанції. І якщо суд встановить факти фальсифікації справи, це дасть можливість потерпілим і адвокатам звернутися до Верховного суду для перегляду та скасування вироку батьку і синові Павличенкам зв’язку з нововиявленими обставинами.

— Ми зараз якраз працюємо щодо встановлення таких обставин, крім тих, про які йдеться вище, – продовжує Руслан Сушко. – Розмовляємо зі свідками, колишніми понятими, організовуємо додаткові експертизи.

Інакше, без рішення Верховного суду, вирок так і залишиться висіти дамокловим мечем над Павличенками. Крім того, важливо ж встановити і справжніх вбивць судді Зубкова. А то коли Дмитро Павличенко робив запит до правоохоронних органів щодо пошуків убивць, отримав відповідь, що вразила: мовляв, чого шукати, суд встановив, що ви і вбили суддю…

СПЕЦНАЗ ДО ВІКНА
Ми зустрілися і з самим невинно засудженим. Свою розповідь Дмитро Павличенко почав з докладних роз’яснень з приводу своєї квартирної тяжби з якоюсь фірмою. Коротенько скажемо, що все це тяглося понад 10 років, в результаті було прийнято судове рішення (незаконне, вважає Павличенко) про виселення Дмитра і його родини з прибудови до квартири в самому центрі Києва.

Рішення це приймав суддя Зубков, якого Дмитро бачив тільки на судових засіданнях, за інших обставин вони не зустрічалися. Павличенко оскаржив це рішення в апеляції. Однак фірма тим часом, за словами Павличенка, «за бєспрєдєлом» звернулася до виконавчої служби, і Дмитра з родиною виселили з житла і вивезли все майно, яке він досі намагається повернути. Він з товаришами провів кілька прес-конференцій, заявляючи про незаконність всього, що з ним відбувалося.

— Після чергової прес-конференції, – каже Дмитро, – мене викрали! Це був бойовик! До моєї знімної квартири одночасно через вікно і вибиті двері проникла штурмова група спецназу. Я приймав душ, встиг тільки труси надіти. Під стволами ліг на підлогу… Так мене, без одягу, і забрали, привезли до київського УБОЗу, нічого не пояснюючи.

Сталося це 23 березня, а вбивство судді Зубкова сталося, за версією слідства, 21 березня, тобто мене взяли через два дні після загибелі судді. Завели до кімнати з начальством, там включили телевізор. Виступав голова МВС, який говорив, що вбивці судді Зубкова спіймані і дають свідчення. Мені і кажуть убозівці: тепер розумієш, кого ти вбив?! Признавайся!

Потім виявилося, що затримали і мого сина і під погрозами змусили його підписати нібито свідчення на мене і на себе самого. Так і почалася наша справа… Причому познайомитися з матеріалами цієї справи нам з сином, в порушення закону, не давали цілих дев’ять місяців, поки це не зобов’язав зробити суд. Провели 55 експертиз, знову-таки не ставлячи нас до відома… Словом, у справі маса порушень.

Наприклад, є відео, де син Сергій на відтворення подій дає макет ножа і кажуть: покажіть, куди батько бив Зубков. Син не знає. Йому підказують: ось туди. Він туди і тикає макет – в груди. А все удари Зубкову наносився в шию! І так далі, ось такі матеріали і «доказ» наша вина.

Офіційна версія слідства була така: я затаїв злобу на суддю за його рішення і вирішив вбити, підкараулив Зубкова на сьомому поверсі будинку, де він жив; коли суддя став виходити з ліфта, накинувся на нього і зарізав ножем, хоча нібито мав ще шило і пістолет. До речі, за матеріалами справи взагалі відразу не видно, що знайшли тіло саме судді, він спочатку проходить як невстановлена особа. А потім в справі, без всяких документів про впізнання, раптом виникає особа Зубкова. Так такі неузгодження безліч.

А мене «прив’язали» до справи на підставі якихось нібито моїх відбитків на якійсь коробці і інвалідному візку, що нібито перебували внизу під’їзду на момент вбивства. Ми в суді попросили показати ці речові докази. Але їх… не було! Тобто були вони взагалі і куди пропали – ніхто не знає. Є тільки папери, висновки експерта про ці мої відбитки.

Але коли ми, нарешті, ознайомилися з цієї експертизою, виявилося, що вона зроблена… за два місяці до вбивства судді! Причому, може, збіг, але датована експертиза саме тим днем, коли я став наполегливо цікавитися, куди поділося моє майно з квартири в центрі.

У суді першої інстанції нам навіть не дали запитати про це непогодження експерта. Але апеляція дозволила допит експерта. Та просто відповіла щодо дивної дати: це, мовляв, технічна помилка. Гаразд, буває. Але де ви брали ті речові докази (коляску, ящик), з яких знімали нібито мої відбитки. Експерт: мені принесли. Хто? А я не пам’ятаю… Більше того, в цій експертизі, зробленій за два місяці до вбивства, є посилання на інші експертизи, зроблені взагалі в майбутньому, в квітні і травні…

І такий ось головний доказ (від своїх показань син, зрозуміло, в суді відмовився) всі три судові інстанції, включаючи касацію, визнали достатнім, щоб засудити мене на довічне ув’язнення, а сина – на 13 років.

Дмитро. Має намір притягнути до суду фальсифікаторів своєї справи

ЗВІЛЬНЕННЯ
Після вступу вироку в силу батька відправили відбувати довічне ув’язнення до установи №31 в Новгороді-Сіверському Чернігівської області. Там, в камері на двоє, його і застала постанова Верховної Ради від 24 лютого 2014 року про звільнення незаконно засудженого.

— Заздалегідь про постанову ВР я, звичайно, не знав, – розповідає «Сегодня» Дмитро. – Але вийти на свободу я розраховував набагато раніше, знаючи свою невинність. Думав, мене ще суд першої інстанції звільнить. Йшов на засідання, взявши з собою речі, настільки був упевнений…

Виявилося, даремно. Але коли дізнався про постанову ВР, то спочатку навіть не хотів говорити співкамернику, який відсидів вже 20 років. Хтозна, як він зреагує, що мене випускають… Але побоювання були марними: коли він дізнався про все з телеповідомлення, то зрадів за мене.

Трохи пізніше про те, що сталося, мені розповіла і дружина, яка з моєї невісткою Христиною дві доби практично не йшли від ВР, чекаючи, коли в Секретаріаті підпише документи і їх завізують в. о. президента Олександр Турчинов. На третю добу дружина зателефонувала, сказала: все, підписав і на тебе, і на сина, везу документи до колонії!

Отримавши паперу, я тут же написав заяву до місцевого суду, щоб він мене звільнив за рішенням ВР. Відвіз заяву до суду сам начальник колонії, який добре до мене ставився. Наступного дня мене теж відвезли до суду, який і прийняв рішення звільнити. Щоправда, не відразу, кілька годин судді були в розгубленості, адже таких прецедентів не тільки у них, у всій країні і навіть у світі не було, щоб засудженого довічно випустити без скасування вироку, за рішенням парламенту!

Довго думали, як правильно написати, по-моєму, радилися навіть з Верховним судом. Але в підсумку рішення прийняли. До того моменту з Харківської колонії №12 вже вийшов і син, який теж приїхав до мене.

ЄДИНИЙ У СВІТІ
Верховна Рада цією своєю постановою визнала нас, перерахованих там, політв’язнями, незаконно засудженими. Але в ГПУ порахували мене амністованим, а це не реабілітуюча обставина. Три роки я доводив, що це не так, що я визнаний незаконно засудженим. За цей час, не витримавши всього цього свавілля, померли мої близькі! А мені навіть речі не бажають повернути, колись забрані при виселенні з квартири…

Нині матеріали справи перебувають у тому ж Голосіївському суді, який колись і засудив мене довічно. Ми вимагаємо закрити, нарешті, проти мене кримінальну справу і скасувати вирок. Крім того, розглянути питання про повернення квартири, машини і всього забраного у мене майна, а також про покарання тих, хто допустив щодо мене і родини беззаконня. Засідання має розпочатися на днях (сьогодні. – Авт.).

Поки що ж я, напевно, єдина в світі людина, яка засуджена довічно, але перебуває на волі. При цьому мій вирок формально діє, його поки що ніхто не скасовував.- Це заважає вам жити? Що ви повинні писати в документах, де потрібно вказати дані про судимості: засуджений довічно? Чи як?

— Дивне в мене становище. За базою МВС, наприклад, я проходжу як не засуджений і не судимий. Тож якщо влаштовуватимуся на роботу, то кадровики можуть переконатися в цьому, зробивши запит. Але був один цікавий момент.

Я став публічною особою, займаюся громадською роботою, багатьом людям допомагаю. Моя діяльність декому не сподобалася, і від мене вирішили позбутися, відправивши до АТО. Вийшов курйоз. Ми з адвокатом прийшли до військкомату і показали документ з суду, за яким я засуджений довічно.

Співробітник військкомату якось навіть не здивувався, що я, з таким вироком, стою поруч з ним, а не сиджу в тюрмі. Просто зафіксував факт моєї судимості і заявив, що засудженим довічно в АТО не місце. І викреслив мене зі списків зобов’язаних служити…

Але формально я поки що на роботу не влаштовувався, принципово чекаю скасування вироку. Займаюся громадською діяльністю. А ось мій син Сергій працює і заочно вчиться. Хоча у нього проблеми ті ж, але ніхто, слава Богу, йому не чинив перешкод.

Комментарии Facebook